Попри час, Шевченко не віддаляється, не бронзовіє. Він – апостол правди – живий! У чому криється цей феномен, ця дивна незбагненність? У живому щирому слові Тараса, що іноді бринить як струна, а іноді подібне до гострого важкого меча, повідомляє Укрінформ.

«Без Нього… хто знає, що було б з нами!», – зауважує Богдан Лепкий.

«Кобзар» для українців те саме, що й Біблія. Його загортали у вишитий рушник і зберігали біля образів як святиню. По ньому український селянин, водячи зашкарублим, покрученим від важкої праці пальцем, вчився читати. Вуста старанно шепотіли заповітні прості рядки, а розум осявала істина – «Борітеся – поборете!». Його вчили напам’ять.

Політв’язні царату, дисиденти, шістдесятники. Шевченко був з кожним українцем у тюрмах, таборах і на засланні; на чужині, в еміграції. Був на Майдані і в окопах війн, в руїні Донецького аеропорту з нескореними кіборгами і з кожним українцем, що залишився на окупованих агресором українських територіях. З тими, кого ворог переслідує, кидає до в’язниць і вбиває за мову.                                                                                                                                                                                               Прострілений російською кулею «Кобзар», на якому запеклася кров українського солдата, свідчення того, що Шевченко живий. Він був і є всюди, де були, є і будуть українці. Навіть, у найнесподіваніших місцях і навіть за найнеочікуваніших обставин.

До дня народження Шевченка серед учнів 7 класу було проведено гру-вікторину "Шевченко - України син", де учні змагалися на знання біографії та творчості поета, брали участь у конкурсах:"Доповни рядки" "Біографічний", "Впізнай поезію", "Доповни прислів’я", "Впізнай героя". Також діти переглянули відео "Дитинство Тараса" та "Пам’ятники Шевченку" Учням була представлена література з книжкової виставки "Шевченкове слово у серці бринить".